Особливою формою навчання для студентів нашого університету стали сертифікатні програми. Коли можна не просто отримати знання з певної фахової дисципліни, а й розглянути її в різних аспектах – історичному, технологічному, культурологічному.

Цього року з 22 вересня до 24 листопада діє сертифікатна програма «Технології в готельно-ресторанному бізнесі». Восени, як правило, визріває та стає повністю готовим до споживання вино нового врожаю. Отож 20 жовтня ми мали чудову нагоду зустрітися в «ресторані» навчального корпусу З, де, окрім лекції про культуру вина та винопиття в Україні, відбулася й дегустація вин, – її вела професійний дегустатор, доцент кафедри біотехнології продуктів бродіння і виноробства Марина Білько.

Так, жодна з культурних рослин не має давнішої й славетнішої історії, ніж виноград. Культивування винограду і розвиток виноробства до наших днів супроводжуються поетичними легендами та переказами, художніми творами. Історія виноградарства та виноробства невіддільна від історії людства. Вино – плід людського розуму – не просто харчовий продукт оздоровчого та профілактичного призначення, воно – й надбання культури, і чинник спілкування між людьми.

Поети-лірики виражають почуття чи роздуми людини, виходячи з власного сприймання світу, передаючи свою душевну реакцію на те, що відбулося чи відбувається в житті. Внутрішній світ людини, її духовний краєвид формують ліричні образи-емоції, образи-переживання – а вони, своєю чергою, втілюються в конкретних символах. Одним із таких символів в українській поезії різних періодів і виступає вино.

У різних культурах плоди винограду є символічним єднанням чотирьох стихій: вогню (сонця), повітря, води та землі. Дослідники образотворчого мистецтва визнають виноград уособленням осені, філологи – усіх чотирьох пір року. Релігієзнавці потвердять, що елементи виноградного куща (лози, грона, листя) часто використовуються в іконописі. Таким чином, виноград – це прототип Граду Божого, вино – образ проміжного простору між небом і землею, а виноробство – оброблення цього простору, його повернення у первісні космічні води. «Алхімік слова» – польський культуролог Ян Парандовський провадив метафоричну апологію винопиття, підносячи його як джерело натхнення: «Склянка доброго вина, випита під час творчості, розвіює морок, запалює уяву, окрилює думку – ключем починають бити метафори, розгортаються й широко розгалужуються найнесподіваніші асоціації».

Тому окрему сторінку розмови було присвячено співцеві «Голосіївської осені» Максимові Рильському. Це ж йому належать рядки, які могли б стати закликом шанувати рідну природу, пізнавати радощі спілкування та любові:

Викочуйте бочки вина,

Дзвоніть криштальними чарками!

Нехай, як грім, гуде луна

І грають очі блискавками!

Цілуйтеся, ловіть пісні,

І над криницею живою

Уста схиліте вогняні,

Красу зливаючи з жагою!

Фіалками засипте стіл,

Цвітіте, квітами повиті, –

І золото величних стріл

Вам сонце кине із блакиті.

Літературні критики справедливо вважають, що у поетичний світ раннього М. Рильського інтертекстуальний мотив «виноград» прийшов із культури античної та західноєвропейської (французької передусім), а у пізньому періоді – «з українських повоєнних виноградників» (за висловом Леоніда Новиченка). Це тим більш важливо для розуміння поетики «виноградної поезії» Рильського, що саме цей словообраз символізував піднесення над буденною реальністю, яке кристалізувалося у відомому «Люби свій виноград і заступ свій дзвінкий».

Або достопам’ятне: «Як парость виноградної лози, Плекайте мову».

Кожен «великий стиль» української літератури або підносить ті чи ті образи на рівень архетипів і символів національного світобачення, або виводить їх на маргіналії: пускає, за висловом М. Коцюбинського, «під чорний пар», аби образ зміг «відпочити» й набратися потенціалу на творення нових світоглядних картин.

Довелося прилучитися до їх творення й авторові цієї статті:

Напевно, знали предковічні ті дуби,

Що крізь віки нестимуть дар для нас безцінний:

Стократ дорожчий, ніж скарби Алі-Баби, –

Немов віднайдений рукопис старовинний.

У першому – рубін чудес і ворожби,

Черлений дзвін – Мускат, цілитель душ нетлінний,

У другім – щирий лік від суму та журби,

Мадера – мандрівець, чудовий сон бурштинний.

У третім – Каберне, розсипчастий гранат,

Японській осені він споконвічний брат,

Четвертий – сердолік таврійського прибою,

В нім Чорне море наші тайни зберегло…

Тут віднайдемо ми Кастальське джерело,

Яке у світ вина нас поведе з собою.

Цей вірш написано було після відвідин дегустаційного залу винзаводу «Магарач» (зауважмо, що слово «могорич», хоча й співзвучне з цією назвою, однак походить від зовсім іншого кореня!). У цей вірш намагалася вкласти якомога більше рис – і основи технології вина, і «органолептичний аналіз» різних його сортів (кримських передусім), і нарис із географії виноробства.

Нині символічного значення набули й дегустація – процес органолептичної оцінки вина – та дегустаційна зала як аналог стародавньої трапезної. Тут естафету перейняла Марина Білько, запропонувавши студентам уявити себе у справжній дегустаційній залі. Адже дегустувати вино означає не просто куштувати його, а ще й вдихати аромат, насолоджуватися букетом вина, милуватися його зовнішнім виглядом, блиском і кольором. Недарма технологи-винороби вважають дегустацію вина таким само різновидом мистецтва, як живопис або театр. «Келих здатен перетворити воду на вино й навпаки», – цей майже біблійний афоризм належить професійним дегустаторам сучасності.

Іще один лінгвістичний факт: слово «дегустація» в українській мові складається з десяти літер, і з них жодна не повторюється. Так само неповторним є смак та аромат кожного ковтка вина, смак та аромат усіх явищ людського буття. Тож із великим задоволенням наприкінці нашої зустрічі ми – викладачі та магістранти – побажали одне одному приємної дегустації життя та насолоди від кожної хвилини спілкування з найдорожчими людьми.

 

Наталія Науменко

професор кафедри іноземних мов професійного спрямування